Вексель

Вексель — це боргове зобов ’язання чітко визначеної форми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у вексель]

За своїм походженням вексель є знаряддям товарного або комерційного кредиту, який надають один одному суб’єкти господарювання. Вексель як форма комерційного кредиту має такі особливості: абстрактність, незаперечність і обіговість.

Абстрактність векселя означає те, що в ньому вказується тільки сума боргу і нічого не повідомляється про причини його виникнення.

Незаперечність — це нічим не обумовлене абсолютне зобов’язання боржника або акцептанта про сплату боргу за векселем. У разі відмови від оплати за векселем він приймається до протесту, а опротестований вексель є підставою для позову до суду на боржника, або акцептанта.

Обіговість — це властивість векселя бути платіжним і розрахунковим засобом, а також переходити з рук у руки за допомогою спеціального переказного напису. Обіговість векселя є тією його рисою, через яку вексель часто називають торговими грошима.

Для суб’єкта господарювання вексель — це не єдина можливість скористатися позиковими засобами на умовах їх платності, терміновості і повернення. Таку можливість дають йому і банки, кредитні відносини з якими оформляються кредитною угодою. Вексель спочатку теж являв собою кредитну угоду, хоча й дещо в спрощеній формі. Проте згодом він набув особливих ознак, а сучасний вексель порівняно з кредитною угодою має ряд переваг, а саме:

— Вексель більш мобільний, бо за ним можна одержати гроші до терміну його оплати, продавши або віддавши його в заставу банку. За кредитною угодою одержати гроші раніше терміну їх повернення не можна.

— На відміну від кредитної угоди, вексель — це абстрактне боргове зобов’язання, що робить його дуже зручним для взаємозаліку заборгованостей.

— Вексель — це вид цінного папера і тому він є важливим об’єктом купівлі-продажу на ринку боргів. Кредитна угода, як відомо, не є цінним папером, що обмежує її рух від одного суб’єкта до іншого.

— Під час укладання кредитної угоди банк для забезпечення повернення позики, як правило, вимагає застави. Нотаріальне оформлення, а також страхування застави приводять до певних матеріальних витрат, які під час операції з векселем значно нижчі, бо вексель гарантується тим товаром, відносно руху якого його і було виписано.

Вексель, що з’явився у XII ст., пройшов тривалий шлях у своєму розвитку, це знайшло свій яскравий відбиток у вексельному праві. Спочатку вексель застосовувався як угода, а тому не мав своєї повної вексельної сили. Згодом він набуває певних особливих рис, що зафіксовано в першому вексельному статуті, прийнятому в 1569 р. у місті Болонья. Поступово вексельне законодавство удосконалюється і в ряді країн з’являються свої вексельні статути, які все чіткіше підкреслюють ті ознаки векселя, що відрізняють його від кредитної угоди. Яскравим прикладом цього може бути прийнятий у 1848 р. в Прусії Загальнонімецький вексельний статут, що виявився дуже вдалим і невдовзі був узятий за основу під час розробки власних вексельних статутів у таких країнах, як Бельгія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Італія, Сербія, Росія.

У подальшому вексельне право постійно удосконалювалося, а з широким використанням векселя в міжнародних торгових і розрахункових операціях воно все більше набувало уніфікованого характеру. Цей процес привів до прийняття в 1930 р. у м. Женеві (Швейцарія) Єдиного вексельного закону, на основі якого розроблено вексельне законодавство цілого ряду країн. У цю групу входять, наприклад, такі країни, як Австрія, Алжир, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Італія, Ірак, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сирія, Україна, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Франція, Японія та ін. Слід зазначити, що наша держава офіційно приєдналася до Женевської конвенції щодо векселя.

Ряд країн, серед яких Англія, Австралія, Ізраїль, Індія, Канада, Пакистан, Судан, США, Філіппіни, ПАР і деякі інші, у своєму вексельному законодавстві спираються на англійський закон про переказні векселі 1882 р. За основними, сутнісними положеннями вексельне право цієї групи країн збігається з вексельним правом країн, законодавство яких базується на Єдиному вексельному законі 1930 р. Різниця хоч і є, але має другорядний характер і не становить перешкоду для вексельного обігу, здійснюваного між державами, що за своїм вексельним законодавством належать до цих двох груп.

Особливу групу складають ті країни, чиє вексельне законодавство є оригінальним і не базується ні на Женевському, ні на англійському вексельному праві. У цю групу входять, наприклад, такі країни, як Єгипет, Іран, Іспанія, Куба, Мексика, Тайвань, Уругвай, Чилі і деякі інші.

Вексель — це документ, що має суворо визначену форму і реквізити, наявність їх обов’язкова і без них він не має сили. До цих реквізитів належать:

1. Найменування вексель, що обов’язково має бути написано в тексті. Це так звана вексельна мітка. Вона включається в наказ, наприклад, у формі такого запису »Заплатіть за цим векселем на користь . » , або у формі іншого аналогічного за змістом запису.

Вексель заповнюється державною мовою тієї країни, в якій його складено.

2. Пропозицію оплатити зазначену в ньому суму. Вона не повинна нічим обумовлюватись. Саме в цьому положенні реалізується така риса векселя, як його абстрактність. Якщо пропозиція про сплату суми супроводжуватиметься посиланням на які-небудь умови угоди (вказівка на товар, на характер угоди і т. п.), то такий вексель втрачає свою силу. Винятками є векселі, що базуються на вексельному законі Англії 1882 р. Так, наприклад, у США й Англії зовнішньоторгові операції оформляються векселями і в них міститься контракт, на основі якого ці векселі виписуються.

Вексельна сума зазначається цифрами й прописом, а у разі розбіжності правильною вважається сума, написана прописом, а якщо у векселі вказано декілька різних сум, то правильною вважається менша сума.

Вексель — це форма комерційного кредиту і відсоток за нього, як правило, включається в саму вексельну суму. Однак за певних умов, наприклад, коли у векселі зазначено термін платежу за пред’явленням або через якийсь термін після пред’явлення, можлива вказівка на відсотки. Якщо такий запис зроблено, то відсоток сплачується з моменту зазначеної дати, скажімо, 10 відсотків річних із 20 травня 2003 p., а якщо вона не зазначена, то з моменту укладання векселя. Якщо ж відсотки не зазначені, то вони не можуть бути і нараховані.

3. Найменування й адреса платника. Вони зазначаються на бланку в лівому нижньому куті.

4. Термін платежу. Він може бути різним, за термінами платежу розрізняють такі векселі:

— за пред’явленням, коли термін платежу настає в момент пред’явлення векселя до оплати. При цьому важливо мати на увазі, що термін пред’явлення векселя до оплати не може бути більше року з дня його виставлення,

— на певний час після пред’явлення або після його складання,

— на певний день, що позначається конкретною датою,

— з оплатою у визначений термін. Звичайно, це запис у вигляді пропозиції оплатити на початок (1-е число), середину (15-е число), або на кінець (останній день) місяця, а також на термін через стільки-то місяців,

— із терміном платежу, зазначеним у вигляді запису »неробочий день». Це означає, що він може бути пред’явлений до оплати в перший після неробочого робочий день.

За відсутності у векселі вказівки на термін платежу він вважається векселем із платежем з пред’явленням.

5. Місце платежу. Про нього повинно бути домовлено спеціально, а якщо цього не зроблено, тоді місцем платежу вважається місцезнаходження платника. Без зазначення місця платежу і місцезнаходження платника, а також, коли є вказівка на декілька місць платежу, вексель вважається недійсним.

6. Найменування одержувача платежу. Виставлення векселів на пред’явника не допускається.

7. Дата і місце укладення векселя. Дата має бути зазначена точно і правильно, тому що вексель із нереальною датою є недійсним. Місце укладення — це найменування одиниці адміністративного поділу країни: місто, село, селище і т. п. Якщо місце укладення векселя не зазначено, то таким вважається місцезнаходження особи, яка виписала вексель. За відсутності вказівки на місце укладення векселя і на місце знаходження того, хто його виписав, він вважається недійсним.

Підпис того, хто видає вексель, векселедавця, трасата. Повне найменування і місцезнаходження векселедавця супроводжується для векселів, виставлених підприємствами, виконаними рукописним способом підписами двох осіб, які візують грошові документи (керівник та головний бухгалтер), і скріплюються печаткою. Оскільки з 01.01.2002 р. вексель в Україні може бути виписано і фізичною особою, то він підписується власноручно зазначеною фізичною особою, або уповноваженими нею особами і скріплюється печаткою (за її наявності).

Перелічені атрибути характерні так званому переказному векселю. Але існує ще й простий вексель. На відміну від переказного векселя, простий не має вказівки на боржника (трасата), бо платником є сам векселедавець, який водночас є і боржником.

Вексель, у якому немає якогось із названих реквізитів, не має законної сили. Винятки складають:

— векселі, в яких термін платежу не визначено. Такий вексель є дійсним і вважається векселем з оплатою за пред’явленням,

— векселі, в яких не зазначено місце платежу. У цьому разі місцем платежу вважається місцезнаходження платника,

— векселі без зазначення місця його укладення. У такому разі місцем його укладення вважається місце, зазначене поруч із найменуванням того, хто цей вексель виписав.

За англійським законом про переказні векселі число реквізитів дещо менше. До них належать: 1. Безумовний наказ про сплату певної суми. 2. Термін платежу. 3. Найменування платника. 4. Найменування одержувача, або вказівка на те, що вексель оплачується за пред’явленням. 5. Підпис векселедавця.

Вексель за цим правом вважається дійсним, якщо в ньому немає вексельної мітки, тобто слова »вексель», уписаного в текст наказу, вказівки на дату і місце укладення векселя і на місце платежу.

Наявність вексельних атрибутів та підписів заявних сторін перетворює будь-який аркуш паперу на вексель. При цьому в країнах, які створюють своє вексельне законодавство за англійським вексельним законом 1882 p., не потрібна навіть позначка »вексель». На відміну від західних країн, в Україні такий аркуш паперу не може бути наділений вексельною правоздатністю. Таку правоздатність має тільки вексель, який виконано на вексельному бланку. Порядок виготовлення і використання вексельних бланків регламентовано в однойменній постанові Кабінету Міністрів України та НБУ, ухваленій 10.09.1992 р.

У процесі руху векселя, яким оформляються зовнішньоторговельні угоди, у більшості країн (окрім США, Великобританії та Швеції) встановлено гербовий збір за векселем. Він береться від суми векселя, але, як правило, складає невелику суму. З оплатою цього податку на вексель наклеюється марка.

Вексель постійно знаходиться в русі і з огляду на особливості цього руху, а також залежно від того, хто — боржник або кредитор — виписує вексель, розрізняють простий і переказний векселі.

Простий вексель виписується позичальником. Він може бути переданий іншій особі, але частіше за все його передача або обмежена, або заборонена законом.

Схема виставляння простого векселя подана на рис. 1.

Рис. 1. Коли настає термін платежу за векселем, ремітент (векселедержатель) пред’являє вексель до оплати.

Після його оплати вексель погашається (на ньому ставиться розписка про одержання платежу) і він повертається векселедержателю

Простий вексель, як правило, був обмежений у своєму русі. З розвитком товарного виробництва і обміну це почало гальмувати подальше вдосконалення кредитних відносин і вже на початку XIV ст. вексель починає передаватися за допомогою переказного напису, що називається індосаментом. Свідченням факту передачі векселів за допомогою такого переказного напису служить »Pragmatika Неаполя» 1607 p., в які міститься заборона індосаменту. Однак такий розвиток кредитних відносин був об’єктивно обумовлений і подібні заборони все частіше порушувалися. Остаточно право громадянства переказний вексель одержав у 1673 р. відповідно до ордонансу (указу) короля Франції Людовика XIV.

На відміну від простого векселя, переказний вексель (тратта) виписується не боржником, а кредитором. Цей вексель за допомогою спеціального переказного напису індосаменту (від лат. in dorstum — на спині) вільно передається з рук у руки. Переказний напис виконується на зворотному боці векселя. З метою запобігання тих втрат, що пов’язані зі зникненням векселя (вексель вкрадено, загублено тощо), переказний вексель може бути виписано у декількох примірниках, але тоді в тексті векселя роблять напис у вигляді »Платіть за цим першим примірником». Усі останні нумеруються і вважаються дублікатами.

Схему виставлення і передачі переказного векселя подано на рис. 2.

Перший векселедержатель (ремітент) може передати вексель іншій особі. Передача векселя за індосаментом здійснюється у вигляді запису: »Замість мене сплатіть. » або »Платіть за наказом. » і супроводжується власноручним підписом особи, котра передає вексель. При цьому той, хто передає вексель, називається індосантом, а той, хто його одержує, — індосатом. Індосамент може бути тільки повним. Частковий індосамент не допускається.

Розрізняють такі види індосаментів:

— Іменний, повний, у якому вказується ім’я або найменування того, кому боржник мусить платити за цим векселем. Він може бути виконаний, наприклад, у вигляді такого запису: »Замість нас заплатіть фірмі »Агро».

— Бланковий, коли немає вказівки, кому або за чиїм наказом потрібно платити. Такий індосамент може бути поданий у вигляді підпису.

Якщо при іменному індосаменті власником векселя вважається той, на чиє ім’я зроблено запис, то при бланковому власником векселя є кожний, у чиїх руках він знаходиться. Вексель із бланковим індосаментом можна передати іншій особі без нового підпису. Його можна також перетворити в іменний, поставивши перед підписом найменування нового векселеотримувача.

— Передовірчий, інкасовий, за яким власник векселя доручає уповноваженій особі одержати платіж за векселем без передачі вказаній уповноваженій особі права власності на вексель. Індосамент у такому разі виконується у вигляді напису, який чітко визначає доручення векселеутримувача третій особі (як правило банку) отримати гроші за векселем для векселеутримувача. Але найчастіше цей вид індосаменту робиться у вигляді запису: »На інкасо», »Валюта до отримання».

При значній кількості переказних написів (індосаментів) на звороті векселя може не вистачити місця для наступного індосаменту. У цьому випадку беруть додатковий аркуш паперу, який називається АЛОНЖ (від фр. allonge — надставка), і на ньому здійснюється індосамент. Але перший, хто робить переказний напис на алонжі, розписується (а за наявності й ставить печатку на стику векселя та алонжа).

Переказний вексель, як і простий, є формою кредитних грошей, а не самими грошима як такими, і тому він не має сили обов’язкового платіжного засобу. Але це стосується переказного векселя, бо він передається з рук у руки, і прямої згоди на оплату кожному наступному векселеутримувачу трасат не давав, на відміну від простого векселя, який виписує сам боржник і який засвідчує свою згоду на оплату вже в самому векселі. Тому боржник за векселем повинен підтвердити свою згоду на оплату векселя в зазначений у ньому термін перед будь-яким новим власником векселя, який отримав його за індосаментом. Ця згода виконується на лицьовому боці векселя у лівому верхньому куті вексельного бланка у вигляді напису »Згодний», »Заплачу» або іншого аналогічного за змістом напису, і носить назву акцепту боржника. Якщо боржник (трасат) тільки розписався, то цього досить, щоб вважати такий вексель акцептованим боржником. У випадку багаторазової передачі векселя за допомогою індосаменту, як правило, останній його власник (індосат) подає вексель для акцепту. При цьому боржнику у зв’язку з пред’явленням векселя до акцепту на відповідь відведено всього 24 години.

Пред’явлення векселя до акцепту може бути здійснене в будь-який час до настання терміну платежу, в тому числі і в день оплати векселя. Акцептуються, як правило, усі векселі, однак, векселі дуже надійних фірм-боржників можуть і не акцептуватися. У практиці не акцептуються векселі з терміном оплати за пред’явленням, бо такі векселі можуть бути пред’явлені до оплати зразу ж після їх укладення, якщо цей термін не обумовлений якимись обставинами. Не акцептується також і простий вексель, бо на ньому є підпис боржника. Це правило нехтується тоді, коли (як наприклад в Україні) простий вексель передається. Рішення про те, акцептувати чи ні вексель у боржника, приймає останній векселедержатель.

Виставитель векселя може зняти з себе відповідальність за акцепт через написання застереження: »Без звернення на мене», »Без відповідальності». Однак відповідно до-Єдиного вексельного закону 1930 р. він не може зняти з себе відповідальність за платіж. У той же час, за англо-американським законодавством, той, хто виставляє вексель (трасант), може зняти з себе відповідальність і за платіж.

Акцепт може бути повним і означати згоду на оплату всієї суми за векселем, і частковим, що означає згоду на оплату частини суми боргу. Можливою також є і відмова від акцепту. У разі відмови від акцепту або у разі часткового акцепту застосовується спеціальна процедура, яка має назву протесту за неакцептом або за частковим акцептом.

Боржник (трасат) за векселем після акцепту векселя несе повну відповідальність перед векселедержателем. Що ж стосується трасанта, то його відповідальність у даному випадку є умовною. Вона перетворюється в дійсну тільки тоді, коли боржник (трасат):

—відмовився від акцепту за векселем,

—акцептував, але не заплатив.

При цьому важливо мати на увазі, що права за векселем можуть бути реалізовані тільки за умови чіткого дотримання встановлених термінів акцепту і платежу.

Видаючи вексель, векселедавець може заборонити подальшу його передачу за допомогою індосаменту. Для цього в текст індосаменту включають слово »Тільки» або »Не наказу». Це означає, що даний вексель не може бути переданий за допомогою індосаменту, однак не означає абсолютної заборони на його дальший рух від одного власника до іншого. Такий вексель може бути переданий за допомогою цесїї.

Цесія — це уступка вимоги. Вона відрізняється від індосаменту такими особливостями:

При передачі векселя за допомогою індосаменту всі попередні векселеутримувачі несуть солідарну відповідальність перед останнім векселеутримувачем за виконання боржником за цим векселем своїх зобов’язань. А при передачі з допомогою цесії тільки кредитор, що передає вексель за цесією, несе відповідальність перед тим, кому цей вексель передається. При цьому відповідальність не торкається можливої відмови боржника щодо виконання своїх зобов’язань, а обмежується достовірністю переданого за цесією векселя. Тобто той, хто передає вексель за цесією, відповідає тільки за дійсність векселя.

Акт передачі векселя за індосаментом — це одностороння угода, яка виконується індосантом. Цесія — це двостороння угода між тим, хто поступається своїми правами і тим, хто ці права отримує.

Індосамент може бути не тільки іменним, а також бланковим і передовірчим. Що ж стосується цесії, то вона може бути тільки іменною.

Передача векселя за допомогою індосаменту припускає повну і безумовну передачу прав за ним. Частковий індосамент неможливий, а цесія передбачає і часткову передачу прав.

Індосамент пишуть на зворотному боці векселя або на алонжі в той час, як цесія складається на окремому листі у вигляді окремої угоди.

За певних обставин, наприклад, за відмови боржника від акцепту, або за відмови від платежу за векселем здійснюється протест за векселем. Його сенс полягає в тому, щоб урегулювати протиріччя, що виникли за допомогою досудового розгляду.

Протест полягає в тому, що вексель, з якого є відмова боржника з акцепту (або згода на частковий акцепт), або відмова щодо платежу за векселем, передається в спеціальні установи. В Україні протест приймає нотаріус або судовий виконавець. Протест надається за місцем перебування платника, а якщо платником за векселем призначена інша особа (доміцильований вексель), то — за місцем перебування цієї особи. Термін надання векселя до протесту обмежений. Відповідно до загальноприйнятих норм його має бути здійснено в день платежу, або в один із двох наступних робочих днів. Раніше дня оплати векселя в день платежу за векселем подавати його на протест заборонено. Якщо день, наступний після дня платежу, неробочий, то протест треба подати в перший робочий день після неробочого. В Україні з огляду на недосконалість вексельного обігу термін подання векселя до протесту деякий час тимчасово був подовжений до 15 діб, але з прийняттям закону »Про обіг векселів в Україні» діє загальноприйнятий термін.

Протест за векселем може бути пред’явлено будь-якому векселедавцю, акцептанту, індосанту, поручителю або до всіх відразу. Якщо протест пред’являється до кого-небудь одного, то власник векселя не зобов’язаний дотримуватись тієї послідовності, в якій вексель передавався від однієї особи до іншої.

Прийнявши вексель до протесту, нотаріус робить на векселі відмітку про день і час прийняття векселя до протесту, а потім особисто, по телефону або письмово пропонує боржнику акцептувати вексель або оплатити його (у разі відмови від платежу за векселем). Якщо його пропозиції не задовольняються до 12 години наступного дня, то тоді здійснюється протест. Він оформляється у вигляді запису на спеціальному бланку або на звороті векселя. Якщо це протест у неакцепті, то він зазвичай пишеться або на спеціальному бланку, або на копії векселя. Після цього опротестований вексель може бути подано в суд, а боржника записують нотаріальною конторою в спеціальний список (протестний бюлетень), що публікується і є доступним для всіх установ, які дають кредит.

Після того як вексель опротестовано, держатель векселя розпочинає процедуру нотифікації. Її суть полягає в тому, що векселедержатель упродовж чотирьох днів повинен повідомити того, хто передав йому вексель (індосанта) про відмову платника від оплати за векселем, або про відмову в акцепті векселя. У свою чергу, індосант протягом двох днів повинен повідомити попереднього індосанта, або векселедавця про факт неоплати векселя, або про його неакцепт. Той, у свою чергу, повинен у той самий термін повідомити наступного векселедавця або індосанта і так аж до кінця ланцюжка. Це робиться не стільки для інформації, скільки для того, щоб сприяти оплаті векселя боржником.

Якщо термін подачі векселя до опротестування пропущено, то тоді протест не приймається, і вексель втрачає свою вексельну силу, перетворюючись у звичайну боргову розписку акцептанта. Це означає, що держатель векселя втрачає свої права стосовно всіх індосантів, крім акцептанта.

Здійснення протесту не вимагається за векселями, що вже опротестовані в неакцепті, а також тоді, коли є судове рішення про визнання трасата (боржника) банкрутом, або про визнання банкрутом трасанта, якщо вексель не підлягає акцепту. В деяких країнах протест щодо векселя у зв’язку з його неоплатою дає держателю векселя деякі переваги. Це може бути спрощена судова процедура, попередній арешт майна акцептанта, блокування коштів на його рахунках і т. ін. У нашій державі згідно з Законом України »Про обіг векселів в Україні» (2001 р.) після опротестування векселя у нотаріуса можна прямо звертатись до судового виконавця (Ст. 8 названого закону).

Правові наслідки щодо опротестованого векселя зводяться до такого: після опротестування суд приймає позов, а стосовно індосантів і трасанта реально виникає відповідальність перед держателем векселя.

Термін пред’явлення претензій за векселем у разі його неоплати відносно акцептів становить три роки, а термін претензій до індосантів і тих, хто виставив вексель, — один рік.

Щодо опротестованого векселя існує регрес вимог. Тобто за цим векселем є право вимагати, крім суми за векселем, ще відшкодування витрат, яких зазнав позивач, а також відсотків на суму боргу за векселем. Згідно з Єдиним вексельним законом, вони встановлені в розмірі 6 % з дня платежу, але в законодавстві конкретної країни цю ставку може бути змінено. В нашій державі згідно з Законом України »Про обіг векселів в Україні» (2001 р.) відсоток встановлюється на рівні облікової ставки НБУ на день позову.

Продовження терміну платежу за векселем відповідно до »Єдиного вексельного закону» (1930 р.) не передбачається. Але у практиці таке продовження терміну (пролонгація) все ж таки зустрічається. Проте найчастіше пролонгація здійснюється у вигляді виставлення нового векселя (з новим терміном платежу) замість попереднього, який передається платнику після того, як він акцептує цей новий вексель. Можливий і варіант, за якого на лицьовому боці пишуть: »Пролонгований» і ставлять новий термін оплати. При цьому важливо, щоб усі зобов’язані векселем особи поставили свій підпис. Якщо ж хто-небудь з відповідальних щодо векселя осіб не згоден з продовженням терміну оплати і не ставить свого підпису, то по закінченню першого терміну оплати він уже не несе відповідальності за векселем.

Розподілом векселя на простий і переказний не вичерпується його класифікація. Щодо способу забезпеченості і особливостей руху виокремлюють такі види векселів:

— Товарний вексель. За ним стоїть товар, наданий у кредит. Це найбільш надійні і поширені векселі.

— Фінансовий вексель. Він являє собою позичку, надану за рахунок вільних коштів одним підприємством іншому. До цього виду векселів належать і ті з них, якими оформляється прострочена кредиторська заборгованість.

Банківський вексель — видається банком на гроші, покладені підприємством на депонент. Оскільки до моменту погашення він вільно обертається на ринку, то, власне, він виконує роль депозитного сертифіката.

Забезпечувальний вексель. Цей вексель не призначається для обороту і виписується банком як один із варіантів посилення забезпеченості позички у разі сумнівів щодо надійності позичальника. Варіант посилення забезпеченості полягає в тому, що банк, за умови порушення угоди про повернення позики, може вдатись до процедури протесту, а це дуже неприємний і негативний процес для боржника.

Ректа вексель — це іменний вексель, що не може індосуватись.

— Приятельський вексель — незабезпечений товаром вексель, що випускається найчастіше з метою одержання кредиту під облік цього векселя в банку.

Бронзовий (фальшивий) вексель — це вексель, що не має реального забезпечення і виписується на вигадану фірму або підприємство.

*Предлагаемые к заключению договоры или финансовые инструменты являются высокорискованными и могут привести к потере внесенных денежных средств в полном объеме. До совершения сделок следует ознакомиться с рисками, с которыми они связаны.

Ссылка на основную публикацию